СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЛЮЦИ́ПЕР
ЛУЦИ́ПЕР
, ЛЮЦИ́ПЕР, а, ч.
1
.
(з великої літери).
Те саме, що люци́фе́р 1.
– Що се за гайдамака? – питав зачудуваний Луципер
(І. Франко)
;
Та народу юрба, наче глуха, непорушно стояла, Здавалося, їй байдуже, де тут Люципер, а де Христос
(Д. Павличко)
.
2
.
розм.
Біс, чорт
.
– Разом вони робили, то хай би разом i вiдпочивали, – казав дядько i кляв тих луциперів, якi додумалися повтискати в залiзо смерть
(М. Стельмах)
;
– Ти любиш, люципере, все, що блищить, А ми тільки в істині бачимо щит
(М. Руденко)
;
– Колись он які були козаки! Самому луциперу в очі плювали
(О. Бердник)
;
А в Києві дядько тихий та ниций самому люциперові з Лисої гори лиже п'яти
(І. Калинець)
;
* У порівн.
– Бач хрипить, як люципер
(У. Самчук)
;
// 
Уживається як лайливе слово
.
На дітей своїх не глянув Луципер проклятий!
(Т. Шевченко)
;
– Ну тебе к лихій матері! От, дивись: ні капельки не кине, луципер!
(Панас Мирний)
;
А мати Федькова так і спалахнула: – Ох, Боже ж мій! Та що ж ти собі думаєш, люципере ти!
(В. Винниченко)
;
– Тпру, окаянний! – злостився батюшка i, перекинувши хреста на спину, схопив коня за храпи. – Стiй, стiй, люципере!
(Василь Шевчук)
;
– Хай ти подавишся, окаянний люципере, тими кусничками!
(Ю. Хорунжий)
.