СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ВИСНО́ВУВАТИ
, ую, уєш, недок., ВИ́СНУВАТИ, ую, уєш, док.
1
.
Робити висновок, висновки
.
З уривчастих згадок, схоплених протягом розмови, товариші висновували.., що, крім Калиновичів, був іще інший претендент до спадку
(І. Франко)
;
Сни мені сняться досить рідко, з чого висновую, що я таки цільна і здорова натура
(Валерій Шевчук)
;
Що вони були таки перед фронтом, можна було виснувати з досить близької канонади...
(І. Багряний)
;
Він
[цісар]
трон обняв за юних літ І з того виснував фальшиво, Що нібито цілком можливо Великим царством правувать І водночас розкошувать
(М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете)
;
// 
що.
Виводити з чого-небудь певне твердження, умовивід
.
Дядькові були властиві такі несподівані повороти думки, що спершу слід, мабуть, перечекати збудження, вислухати його, а тоді вже щось висновувати
(М. Руденко)
;
Маєш ти виснувать думку: нічого з того, що ми бачим, Не пропадає: одне з одного поновляє природа
(М. Зеров)
;
Насамперед він зауважив, що це, без сумніву, не звичайні солдати, а відібрані .. Це він виснував із багатства їх озброєння та спорядження
(І. Багряний)
.
2
.
що, перен., рідко.
Створювати в уяві
.
Зажив Грицько тихим пахарським життям, хоч не таким, яке йому за парубоцтва думка висновувала
(Панас Мирний)
.