СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ВИБРИ́КУВАТИ
, ую, уєш, недок.
1
.
Раз у раз брикати, стрибати, відкидаючи задні ноги (про копитних тварин)
.
Козенята .. вибрикували на довгих тонких ніжках
(О. Донченко)
;
– Нічого, він
[кінь]
попасеться, вб'ється в тіло та ще й як вибрикуватиме! Як стригунець іржатиме!
(Ю. Збанацький)
;
// 
Раз у раз грайливо стрибати (про людей)
.
На могилках пасуться вівці та часом вибрикують малі пастушки, граючи на сопілках
(І. Нечуй-Левицький)
;
Дивився
[Мирон]
на дітей, що в куряві бавились, вибрикували, і пригадувалось йому, може, недавнє минуле
(А. Головко)
.
2
.
перен., розм.
Пустувати, поводити себе легковажно, мати примхи
.
Вже за сорок молодиці, а вона – як дівчисько. Вередує. Вибрикує
(І. Муратов)
;
// 
Почувати себе добре, бадьоро
.
– Як же там наші? Чи всі здорові, вибрикують?
(Панас Мирний)
;
– Років тридцять тому буде, як ми з Мазепою, молоденькі пахолята, вибрикували собі при дворі і палаці його милості пана круля
[короля]
(Д. Мордовець)
.
(1)
 
Вибри́кувати го́пки,
прост.
дуже радіти
.
– Скільки оці
[штани]?
Два, кажете? А півтора? – Півтора, то й півтора... Хай вибрикує ваш хлопчик гопки!
(О. Ільченко)
.