СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ОЧУ́НЯТИ
ОЧУ́НЮВАТИ
, юю, юєш, недок., ОЧУ́НЯТИ, яю, яєш, док., розм.
1
.
Те саме, що оду́жувати.
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте, – тихо обізвався отець Харитін
(І. Нечуй-Левицький)
;
Очунюю потроху, ходжу з палицею по городу, по садочку, спочиваю на старому ліжку
(С. Васильченко)
;
Дехто так вірив в чудодійність того джерела, що й справді очунював
(М. Білкун)
;
У Драгоманових ніяк не виведеться біда – тільки що очуняв Зоря від ко#ру, тепер заслабла Рада
(Леся Українка)
;
– Я лікував його як міг у лісі, ждав, поки очуняє
(В. Кучер)
;
Я вже достатньо очуняв, достоту дужий, щоб податися назустріч своєму щастю, своїй долі
(Ю. Мушкетик)
.
2
.
Приходити до пам'яті; опритомнювати (див. оприто́мнювати
1
).
Я .. входив до темпу справ, наче очунюючи після довгої млості
(Ю. Яновський)
;
Коли Бульба очуняв від удару і глянув на Дністро, козаки вже були на човнах і гребли веслами
(О. Довженко)
;
Довго була непритомною Вікторія і лише через годину очуняла і застогнала
(А. Хижняк)
;
Андрій потроху очуняв від ляку і врешті, затягнувшись, пробує поновити розмову
(О. Ірванець)
;
* Образно.
Ворог, настраханий нічними подіями, очуняв лише під ранок, коли вже ми були готові дати йому відсіч
(Є. Доломан)
.