СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ОЧУЖІ́ЛИЙ
, а, е.
Дієпр. акт. до очужі́ти.
Очужілий і гнівний.., він уже не кликав його по імені та по батькові, він уже кричав йому “Ку-гаренко!”
(О. Гончар)
;
Він упізнав дотик її рук і зрадів, що нарешті в цій очужілій жінці прокинулось щось рідне
(Н. Околітенко)
;
// 
Який виражає байдужість, холодність до когось
.
– Чого ви, дядьку, не прибились ні до якого берега? – зненацька запитав Ждан очужілим голосом
(Ю. Мушкетик)
;
Вже наступної миті розітнувся мамин, таки мамин, але який же очужілий, моторошний, колодязно-нутряний крик
(О. Забужко)
.