СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
О́ТЧИЧІ
, ів, мн. (одн. о́тчич, а, ч.).
Селяни в Україні, Московській державі та Литві XV–XVI ст., предків яких феодали позбавили права переходу на інше місце й закріпачили
.
Отчичів, тобто підданих, прив'язаних до землі, як водилось у інших панів того часу
[наприкінці XVІ століття],
тут
[в Острозькім князівстві]
не було
(А. Чайковський)
;
Отчичі жили по окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права переходу на інше місце
(з наук. літ.)
.