СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ОТО́ЧУЮЧИЙ
, а, е, рідко.
1
.
Який оточує (у 1 знач.) когось або щось; навколишній
.
Воно
[повітря]
розширюється від нагрівання, стає більш легким – і його витискують оточуючі шари повітря, холодні і тому важчі
(В. Владко)
;
Людина здатна зруйнувати або зберегти власним втручанням оточуючий світ
(Г. Пагутяк)
.
2
.
у знач. ім. ото́чуюче,
чого,
с.
Те, що оточує (у 2, 3 знач.) кого-небудь, розміщене навколо; оточення (у 3, 4 знач.)
.
Я напружував усю свою свідомість, аби збожеволіти, втратити здатність сприймати оточуюче...
(М. Дашкієв)
;
Я зрозуміла, що можу дивитися на оточуюче холодно і спокійно
(О. Ульяненко)
.
3
.
у знач. ім. ото́чуючі,
чих,
мн.
Люди, які оточують (у 6, 7 знач.) кого-небудь; оточення (у 3 знач.)
.
Бувають в житті такі моменти, коли найвищою чеснотою і найбільшим моральним вчинком є звільнити оточуючих від своєї присутності
(С. Жадан)
;
Решта товаришів зазнали глибоких і невідворотніх змін у психіці: поведінка в'яла, реакції на оточуючих відсутні або порушені, спостерігається загальна глибока регресія
(Любко Дереш)
;
Все було б гаразд, якби вона впливала на своє життя. Але ж ні – тітка вирішила спершу попрактикуватися на долях оточуючих
(С. Андрухович)
.