СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ВАНДА́Л
ВАНДА́ЛИ
, ів, мн. (одн. ванда́л, а, ч.).
1
.
іст.
Група східногерманських племен, які, завоювавши частину Римської імперії та Рим, знищили велику кількість цінних пам'яток мистецтва й архітектури
.
Вже нічого не варто буде знищити, змолоти вандалів, які захопили споконвічні римські колонії в Європі й Африці, й повернути їх одвічним володарям
(І. Білик)
;
Протягом 30–60-х років III ст. на Дунаї та Балканах, у Малій Азії відбуваються з перервами так звані готські або скіфські війни, у яких проти Риму виступали й інші варварські племена – вандали, тайфали, герули, бастарни та ін.
(з наук. літ.)
.
2
.
перен.
Люди, які знищують, руйнують культурні цінності
.
В окупацію фашистські вандали частину приміщення її
[школи]
перетворили на стайню для коней
(І. Волошин)
;
– Я вірю в будівничих. У зміни вірю: руйнач, вандал вже проклятий нами і буде проклятий майбутніми теж
(О. Гончар)
;
// 
Некультурні, малосвідомі люди
.
– Хоч у Марії й закрита форма
[туберкульозу],
але ми не вандали якісь, щоб поселятись там, де щоденно бувають діти
(Ю. Збанацький)
.