СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
МАГНІ́Т
, ч.
1
.
род.
у.
Тіло, що має властивість притягати до себе або відштовхувати від себе залізні та сталеві предмети
.
Деякі залізні руди мають властивість притягати до себе залізо. Таку руду назвали магнітним каменем, або магнітом
(з навч. літ.)
;
У школі Стефанію вчили, що два однойменні полюси магніту взаємно відштовхуються
(І. Білик)
;
* У порівн.
Витрусив крихти в рот: вони приставали до язика, мов залізна тирса до магніту, і зникали вмить
(В. Барка)
;
Його тягло туди
[на вільні степи],
мануло, неначе магнітом притягувало
(Панас Мирний)
;
// 
[I]род.[/I]
а.
Невеликий сувенір з прикріпленим до нього магнітом; магнітик.
Не шукайте на ринку в Нормандії магніти на холодильник: банальних сувенірів тут не продають узагалі
(із журн.)
;
Зображення башти і фортеці Київської брами Глухівських міських укріплень карбують на сувенірах-магнітах і друкують на поштових листівках
(з газ.)
.
2
.
род.
а,
перен.
Те, що притягає до себе з надзвичайною силою
.
Відвівши графиню з доньками до зали, засів
[граф]
у цій кімнаті, яка внаслідок цього і стала магнітом, що притягав до себе весь мужеський
[чоловічий]
світ
(І. Франко)
;
– Думаю, він
[човен]
далеко від острова не одійшов, – сказав командир. – Тут, здається, є для нього якийсь магніт
(М. Трублаїні)
;
Магнітом слова, сказаного всує, усяку нечисть можна притягти
(Л. Костенко)
.