СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
БЛУДИ́ТИ
1
, блуджу́, блу́диш, недок.
1
.
Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати (у 1 знач.)
.
Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила
(Т. Шевченко)
;
– Як почав ходить, як почав блудить, Де був – і сам не знаю
(Панас Мирний)
;
Йому здавалося, що десь близько свого села блудить
(С. Ковалів)
.
2
.
тільки 3 ос., перен.
Поволі рухатися, водити в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший (про очі)
.
В тій хвилі збудилася
[пані Олімпія]
і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою
(І. Франко)
;
// 
Раз у раз з'являтися і зникати
.
Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка
(А. Головко)
.
3
.
діал.
Помилятися, робити помилки
.
Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято
(І. Франко)
.
(1)
 
Блуди́ти слова́ми
:
а)
 
говорити несвідомо, безтямно уві сні; марити
.
Спить Петруня .. дихання часте, блудить зо сну словами
(С. Васильченко)
;
Він аж захворів. Ліг. А вдосвіта чую – блудить словами
(М. Куліш)
;
б)
 
говорити несерйозно, легковажно
.
Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш
(П. Чубинський)
.