СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЛИХОСЛО́ВИТИ
, влю, виш; мн. лихосло́влять; недок.
1
.
Уживати грубі, дошкульні слова й вислови щодо кого-небудь
.
Олеся заговорила, неначе воскресла: пригадала Вільшаницю, варенуху-ведмедя, лихословила й сміялась з Онисі
(І. Нечуй-Левицький)
;
Тато говів всі говіння, в свято не робив, не лихословив, ворогів не наживав
(М. Матіос)
.
2
.
Уживати лайливі, соромітні слова
.
Лаявся він бридко, сороміцьки, люто. Спершу лихословив на адресу Сагайдака, а потім накинувся на Юрка
(С. Добровольський)
;
Як він брудно лаявся! Ніхто при мені не дозволяв собі так лихословити!
(В. Малик)
;
Досі я гордився ним, бо не раз чув, як інші батьки, здавалося б, без особливих причин лихословили, а щоб мій батько...
(П. Запаренко)
.
3
.
кого, що.
Лаяти кого-, що-небудь, ображати когось
.
Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;
[
Маруся
:]
Кинув на посміх людям!.. Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума!
(М. Кропивницький)
;
Адже ми беззубі: нас лихословлять, а ми благословляємо, нас переслідують – ми терпимо, нас лають – ми молимося, ми стали як сміття для світу, як ті покидьки!
(Р. Іваничук)
;
// 
Говорити про кого-небудь злісно, недоброзичливо; знеславлювати, обмовляти
.
І прибуває тоді до тебе воєвода чи тіун і доповідає, що Харько з Вовчої Пущі, який має число таке й отаке, лихословив про всеблагого князя нашого
(П. Загребельний)
;
Нині тільки про нього
[Загатного]
й лихословлять
(В. Дрозд)
.