БЛА́ЗЕНЬ
, зня, ч.
1
. заст.
Особа при дворі монарха або вельможного пана, яка розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін
. Перед анархом стояла якась фільма
[картина]
з дитячих літ, на якій він бачив королівського блазня(М. Хвильовий)
;Султан обдаровує блазнів, німих, карлів, євнухів
(З. Тулуб)
.2
. Комедійний персонаж у старовинних виставах
. На думній гордій голові юнацькій Вбачаю я строкату шапку блазня
(Леся Українка)
;Образ Харка не має нічого спільного з розумними й дотепними блазнями-гострословами, яких чимало є у світовій драматургії
(з наук. літ.)
.3
. перен., зневажл.
Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря
. – Хто лиш з блазнями зайде, Той сам блазнем буде!
(С. Руданський)
; * У порівн.
З нудьги... Як блазень, чмокавсь та лизавсь
[Юпітер]
(І. Котляревський)
.4
. лайл.
Дурень, телепень
. [
Коломийчиха
:]
Тебе ще, блазня, не вчили, так я поучу!(М. Старицький)
;Боже мій єдиний! І цей блазень забиває мені баки
(І. Нечуй-Левицький)
;– Вавилонський ти кухар.., самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень?
(О. Гончар)
.5
. діал.
Шмаркач, малюк
. Чи не сором такому блазневі горілку пить?
(Сл. Гр.)
;Тату, я не вітер, я вже не хлопець, не блазень
(Г. Квітка-Основ'яненко)
.