БИЛИ́НА
1
, и, ж.
Стебло трав'янистої рослини
. Пустиня циганом чорніла: Де город був або село – І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло. Билини навіть не осталось
(Т. Шевченко)
;На високу билину видряпався вусатий коник з жовтим черевцем
(О. Донченко)
;Треба любити й пестити кожне деревце, кожну билину, кожну квітку
(О. Бердник)
; * У порівн.
Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрості до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина, пов'януть!
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
.◇
(1)
Як били́на (били́нка, били́нонька, били́ночка) в по́лі,
нар.-поет., зі сл.
– один
,
сам
зовсім одинокий, без рідних; самотній
.Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі
(Т. Шевченко)
;Хазяйка наша була удовиця .. Розказує та й розказує, та все про своє лихо, що весь рід її звівся, що сама вона в світі зосталась, як билина в полі
(Марко Вовчок)
;Всі померли, саму бабу лишили на світі, саму, як билинку в полі
(І. Франко)
;– За наших часів не можна жити поодиноко, як билина в полі
(З. Тулуб)
.