СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЗОРІ́ТИ
, і́ю, і́єш і рю́, ри́ш, недок., поет.
1
.
тільки 3 ос.
Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити
.
На синім небі густо зоріли зорі
(М. Коцюбинський)
;
– Славний
[вечір].
Земля і небо куряться, а зорі зоріють
(М. Стельмах)
;
Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє
(О. Гончар)
;
// 
Укриватися зорями, бути зоряним (про небо)
.
Уже зоріло небо, і Стах вів “Колумб”, керуючись зорями та маяком
(М. Трублаїні)
;
Зоріло щедро розсипаними перлами оксамитне небо, коли Іван Петрович повернувся додому
(І. Пільгук)
;
// 
перен.
Бути величним, осяяним блиском слави
.
Герої, славою повиті. Зоріє кожного ім'я
(П. Усенко)
;
Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря
(А. Малишко)
.
2
.
перев. 3 ос.
Блищати, виблискувати під дією проміння, світла
.
Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола
(М. Рильський)
;
// 
Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися
.
А по підгір'ю хутори зоріють білими полотнами крізь облізле гілля
(М. Івченко)
;
Цвіли над шляхом голубі петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки
(І. Цюпа)
;
В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка
(Ю. Збанацький)
;
Біля ставу на самісінькому вершечку калини зоріє кетяг калини, і горобці зчинили навколо нього писк, цвірінькливу колотнечу
(Є. Гуцало)
;
// 
перен.
Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін
.
Було, між дівчатами так і зорію
(Ганна Барвінок)
.
3
.
Сяяти, світитися (про очі)
.
Він так гарно вміє казати, і так у його
[нього]
зоріють очі, як він каже!
(Б. Грінченко)
;
Густі кучеряві коси дівчини пругкими хвилями спадали їй на округлі плечі, обтягнуті білою сорочкою, з-під чорних брів таємничістю південних ночей зоріли великі прекрасні очі
(В. Малик)
;
// 
перен.
Виражати які-небудь почуття (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини і т. ін.)
.
Діти любі, чемні діти, Й ви в життю
[житті]
неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє
(Уляна Кравченко)
;
Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією
(Мирослав Ірчан)
;
Угорі проступали обриси людських облич, їх було багато, та кожне інакше, і в очах кожного зоріло щось своє, затаєне і нерозгадане
(Р. Іваничук)
.
4
.
Наближатися, наставати (про світанок)
.
Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко
(О. Гончар)
;
// 
безос.
На небі зоріло
(К. Гриневичева)
;
...Іще лиш тілько зоріло, як Михайло почув обережний стук у вікно
(М. Матіос)
.
5
.
нар.-поет.
Те саме, що зорюва́ти 2
.
“Серце моє, зоре моя, Де це ти зоріла?” “Я сьогодні забарилась: Батько занедужав”
(Т. Шевченко)
.
Зорі́є схід
(1)
 
Ще й на світ не зорі́ло,
безос.
не розвиднялося, не світало
.
Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами
(Я. Гримайло)
.