ЗОРІ́ТИ

, і́ю, і́єш і рю́, ри́ш, недок., поет.

тільки 3 ос.

Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити

На синім небі густо зоріли зорі

(М. Коцюбинський)

;

– Славний

[вечір].

Земля і небо куряться, а зорі зоріють

(М. Стельмах)

;

Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє

(О. Гончар)

;

Укриватися зорями, бути зоряним (про небо)

Уже зоріло небо, і Стах вів “Колумб”, керуючись зорями та маяком

(М. Трублаїні)

;

Зоріло щедро розсипаними перлами оксамитне небо, коли Іван Петрович повернувся додому

(І. Пільгук)

;

перен.

Бути величним, осяяним блиском слави

Герої, славою повиті. Зоріє кожного ім'я

(П. Усенко)

;

Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря

(А. Малишко)

перев. 3 ос.

Блищати, виблискувати під дією проміння, світла

Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола

(М. Рильський)

;

Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися

А по підгір'ю хутори зоріють білими полотнами крізь облізле гілля

(М. Івченко)

;

Цвіли над шляхом голубі петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки

(І. Цюпа)

;

В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка

(Ю. Збанацький)

;

Біля ставу на самісінькому вершечку калини зоріє кетяг калини, і горобці зчинили навколо нього писк, цвірінькливу колотнечу

(Є. Гуцало)

;

перен.

Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін

Було, між дівчатами так і зорію

(Ганна Барвінок)

Сяяти, світитися (про очі)

Він так гарно вміє казати, і так у його

[нього]

зоріють очі, як він каже!

(Б. Грінченко)

;

Густі кучеряві коси дівчини пругкими хвилями спадали їй на округлі плечі, обтягнуті білою сорочкою, з-під чорних брів таємничістю південних ночей зоріли великі прекрасні очі

(В. Малик)

;

перен.

Виражати які-небудь почуття (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини і т. ін.)

Діти любі, чемні діти, Й ви в життю

[житті]

неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє

(Уляна Кравченко)

;

Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією

(Мирослав Ірчан)

;

Угорі проступали обриси людських облич, їх було багато, та кожне інакше, і в очах кожного зоріло щось своє, затаєне і нерозгадане

(Р. Іваничук)

Наближатися, наставати (про світанок)

Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко

(О. Гончар)

;

безос.

На небі зоріло

(К. Гриневичева)

;

...Іще лиш тілько зоріло, як Михайло почув обережний стук у вікно

(М. Матіос)

нар.-поет.

Те саме, що зорюва́ти 2

“Серце моє, зоре моя, Де це ти зоріла?” “Я сьогодні забарилась: Батько занедужав”

(Т. Шевченко)

◇

Зорі́є схід

див.

схід

;

(1)

Ще й на світ не зорі́ло,

безос.

–

не розвиднялося, не світало

Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами

(Я. Гримайло)