СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЗОРИ́ТИ
, рю́, ри́ш, недок., розм.
1
.
на кого, що.
Дивитися на кого-, що-небудь; вдивлятися
.
Вони
[вовки]
оступали козацький табір та, не наважуючись наблизитись до нього, здалеку зорили на козаків з темряви своїми блискучими очима
(А. Кащенко)
;
Тесля .. скочив миттю на станок і звідти поверх голов
[голів]
на вулицю зорить
(Леся Українка)
;
Тоймі все стоїть, усе зорить у далечінь
(А. Шиян)
;
Тут я вперше придивився до ікони і побачив... Бога. Він зорив на мене з кутка великими круглими чорними очима – спокійно і строго
(В. Нестайко)
;
Князь київський, широко розплющивши вічі, зорив на дивного смерда, який говорив незрозумілі речі
(І. Білик)
.
2
.
за ким – чим.
Стежити очима за ким-, чим-небудь
.
[
Циганка
:]
Герцик увесь день зорить за мною, певно, догадується
(М. Кропивницький)
;
Непорадний скрився в траву, аби його не видко було, й пильно зорив за татарином
(А. Чайковський)
;
Де-не-де на могилах
[у степу]
майоріли маяки на трьох розсохах. Зверху на помості сидів козак і зорив за полем
(П. Панч)
.