СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЖОВНІ́Р
, а, ч.
1
.
іст.
Солдат польської армії
.
Через вигін повз кухню червоноармієць із гвинтівкою в руках вів двох жовнірів у конфедератках
(П. Панч)
;
Польські жовніри їхали по чотири в ряд
(С. Воскрекасенко)
;
Смоленськ упав – це правда, але польські жовніри у Москві щурів їдять
(Р. Іваничук)
.
2
.
діал.
Солдат
.
Та не один жовнір плаче, Та й не один туже
[тужить],
Що він, бідний, цісареві Задарма так служе
[служить]
(з народної пісні)
;
Набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття
(М. Коцюбинський)
;
По останках одежі пізнав шведського жовніра
(Б. Лепкий)
.