СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ДОВБЕ́ШКА
, и, ж.
1
.
Дерев'яний молот або взагалі замашна палиця з потовщенням на кінці; довбня
.
Дід Панас луснув щуку по голові довбешкою. Риба зітхнула .. й простяглася
(І. Нечуй-Левицький)
;
Він .. перестругував глину, раніш розмочену й збиту дерев'яною довбешкою
(О. Ільченко)
;
Зореслав .. забачив неподалік здоровенну палицю, на якій було почеплено кінський череп, висмикнув її з землі .. – Добра довбешка! – гукнув вдоволено
(О. Бердник)
;
* У порівн.
Страшно й глянуть на його постать: плечі й груди, як башта, кулаки, як дві довбешки
(О. Стороженко)
.
2
.
перен., лайл.
Те саме, що до́вбня 2
.
– Ні, ти тільки подумай, ти тільки глянь на цю дурепу? – кричала вона до Ганни, маючи на увазі Нюсю. – Я їй кажу: “Ти б тільки подумала собі, порожня довбешко!”
(В. Козаченко)
;
// 
зневажл.
Те саме, що голова́ 1
.
– А тепер гризи кулаки та бий себе по дурній довбешці, щоб аж розтріскалася тобі!
(Ірина Вільде)
;
Знов щось замишляє в нетрях судна підступний Стіліанос, який довбешкою своєю відповідає перед Яковенком за роботу машин
(П. Загребельний)
;
– Невже я не помру? Я буду жити? – запитав Артур Пепа, слухняно дозволяючи жінці обвивати бинтом свою нерозумну довбешку
(Ю. Андрухович)
.