СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ОЧЕНЯ́
ОЧЕНЯ́ТА
, я́т, мн. (одн. оченя́, я́ти, с.).
Зменш.-пестл. до о́чі.
За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову
(Т. Шевченко)
;
Я не помру від розпачу і муки, Лиш в одинокі ночі навесні Все будуть сниться милі, теплі руки І оченята сині і ясні
(В. Свідзинський)
;
Юля примружила каре оченя і сказала в захопленні: – У вашому селі чудове повітря
(Григорій Тютюнник)
;
Дитя дивилось темно-карими оченятами на Марію і посміхалось
(І. Цюпа)
;
Свій одяг жбурнув на піч між сонні діти, що блимали з-поза комина переляканими оченятами
(М. Андрусяк)
;
– Оченя ж ти моє каре, ну, глянь же на мене ще раз, придивися краще!
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
;
* Образно.
Синій пролісок в траві Підводить оченята
(А. Малишко)
;
Уявиш тоді своє дитинство великою квіткою маку, яка щойно-щойно визволяє свої пелюстки з тугого бубляха, .. уявиш десь посеред городу, в оточенні в'юнкої квасолі, що пнеться по патиках, зазираючи яскравими своїми квітучими оченятами прямісінько в твою душу
(Є. Гуцало)
;
* У порівн.
Ось уже й перша проталина визирнула – синісінька, чиста, – привітно пропливла над хатиною і потекла до Запашного Лісу. Ось і друга – кругленька, мов оченя, – хитро глянула, примружилася, кліпнула двічі й сховалася
(І. Андрусяк)
.