СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ДІДІ́ВСЬКИЙ
, а, е.
1
.
Прикм. до дід 1, 2
.
Крім двох дідівських портретів у темних рамках і кількох сучасних фотокарток, на стіні висів невеличкий олійний натюрморт – розрізаний кавун у товаристві огірків і помідорів
(В. Підмогильний)
;
Он далі протискується на дідівський крик сільський аматор скандалів і пригод, що скидається своїм виглядом на гоголівського коваля Вакулу
(Б. Антоненко-Давидович)
;
// 
Належний дідові
.
Була ж і нивка, одна і друга, ще дідівська, а третю він
[Наум]
сам вже купив
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
Молодші чоловіки забігали до себе у двори і швидко поверталися звідти, розмотуючи з ганчір'я хто гвинтівку, хто шаблю, хто дідівську шомполку, приховану до певного часу
(К. Гриб)
;
// 
Такий, як у діда, власт. дідові
.
Мабуть, він сьогодні з'явиться у своїх мокроступах, як минулого разу. Дідівські боти – і велюровий капелюх!
(І. Муратов)
.
2
.
Власт. дідам (у 4 знач.), предкам; старовинний
.
Чайка, незважаючи на найрадикальніші думки свої на цю тему, коли доводилося зустрінутися віч-на-віч із потребою в жінці, не міг інакше розв'язати справи, як старим дідівським способом – можливо, єдино правильним, – одруженням
(Д. Бузько)
;
Народ і так пішов на великі пожертви. Забрали в нього віру батьківську й дідівську, оголили душу
(П. Загребельний)
;
– В усіх оцих болях, стражданнях народиться нова Україна... Зростуть сини, які помножать дідівську славу і понесуть у віки...
(М. Олійник)
.