СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ДІВО́ЧИЙ
, а, е.
1
.
Прикм. до ді́ва і ді́вчина.
Не вимили біле личко Слізоньки дівочі
(Т. Шевченко)
;
Дзвінка дівоча пісня .. лунає десь у зелених горах
(М. Коцюбинський)
;
А вже чути далі крізь дрімоту – з ночі залунали голоси, жарти й дзвінкий дівочий сміх
(А. Головко)
;
// 
Власт. дівчині, дівчатам
.
[
Семен Мельниченко
:]
А он і хата милої – весела та світла, як погляд дівочий
(М. Кропивницький)
;
Устина .. взялася в боки й .. пройшлася легким дівочим кроком
(С. Чорнобривець)
.
2
.
Признач., обладнаний для дів, дівчат
.
Блукаючи по Україні, Прибивсь якось і в Чигирин, І в монастир отой дівочий, Що за пісками на болоті
(Т. Шевченко)
;
У нього була старша сестра, що вчилась у дівочій гімназії
(Б. Антоненко-Давидович)
;
// 
у знач. ім. діво́ча,
чої,
ж., заст.
Кімната для дівок-покоївок у панському дворі
.
Сидимо, було, день при дні у дівочій та робимо
(Марко Вовчок)
;
Нерідко, було, сам
[панич]
у дівочу зайде, жартує з дівчатами
(Панас Мирний)
.