ДИТЯ́ЧИЙ
, а, е.
1
. Прикм. до дити́на і ді́ти
1
.Мені здалося, що несподівано вернулись мої давні дитячі літа
(І. Нечуй-Левицький)
;Дитячий сміх розноситься в садах
(В. Сосюра)
;Iнтуїтивно вiдчувши тривогу дитячої душi, пасажири повернули до Ференца обличчя, але тiльки всмiхнулися, замилувавшись його ручками навколо материної шиї
(Р. Андріяшик)
; * У порівн.
Веселий, ніби дитячий, сміх розтулив тітчині вуста й розлігся по хаті разом з дядьковим сміхом
(М. Коцюбинський)
;//
Признач. для дітей
.Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал, якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш
(Леся Українка)
;Якась сільська молодиця пильно приглядалась до двомісної дитячої коляски
(Є. Гуцало)
;//
у знач. ім. дитя́ча,
чої,
ж.Кімната для дітей
.Отець Йосип навшпиньки ввійшов до кімнати, що й досі звалася дитячою, дарма що в ній з чотирьох синів лишався тепер тільки один Яків, та й той уже підліток
(Б. Антоненко-Давидович)
;Там, у дитячій, не світилося, але відблиски заграв кидали крізь вікно широку смугу червонуватого світла
(Ю. Смолич)
.2
. Власт. дитині; такий, як у дитини
. Через стрічки було видно тонкий, рівний, як стріла, ще дитячий стан
[Онисі]
(І. Нечуй-Левицький)
;Дитячою щирістю переконливо звучали її слова
(Іван Ле)
;//
перен.
Не такий, як у серйозної, дорослої людини; незрілий, наївний
.На дитячий розум перейшов
(Номис)
;– В тебе дитяче мислення, – з жалем відповів Свамі. – Ти на перших ступенях філософського пізнання
(О. Бердник)
;//
у знач. ім. дитя́че,
чого,
с.Власт. дитині, характерне для її поведінки і т. ін
.В ній було ще багато дитячого, вона хвилювалась і червоніла
(І. Микитенко)
.