ДИТЯ́
, тя́ти, с.
Зменш.-пестл. до дити́на.
– Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;– Щоб часом якого лиха там з ним не скоїлося. Дитя ж воно ще
(В. Кучер)
;– Ой лишенько, яке ж ти ще теля, Юро! – Щось я тебе не збагну: то я – хороший, то дурний,
то хлопець, то дитя...
(Є. Доломан)
;Марія зриває покривало й забирається в ліжко в чому була. Ледве встигає прикрити
себе, як двері прочиняються. – Що з тобою, дитя моє? Від дядечка нічого не сховаєш, і все ж вона твердить, що захворіла, її трясе, морозить
(Б. Левін)
;[
Річард
:]
Ні, не здіймається рука на тебе [статую],
дитя моєї розпачі і туги(Леся Українка)
;О, що за даль ясна, що за цвітінь чудова, Співучий Києве, дитя живих століть!
(М. Рильський)
; * У порівн.
Марія .. стрепенулась. Пригорнулась, Неначе злякане дитя, до Йосипа свого старого
(Т. Шевченко)
.◇
(1)
Дитя́ (дити́на, син) приро́ди
– людина, близька до природи, без культурних навичок
.Ще перед двома роками був
[Янош],
можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім салоні не повстидається(І. Франко)
;З цими дітьми природи треба було політикувати
(В. Винниченко)
;Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір'ю природою
(Г. Хоткевич)
.