СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЗАВВА́ЖИТИ
ЗАУВА́ЖУВАТИ
, рідше ЗАВВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, рідко ЗАУВАЖА́ТИ і ЗАВВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАУВА́ЖИТИ, рідше ЗАВВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.
1
.
Коротко висловлювати зауваження, судження, міркування з приводу чого-небудь
.
Рецензент зауважував, що пафос, яким пройнято книжку, є недоречний і знижує науковий рівень праці
(С. Журахович)
;
– Котляревський не тільки письменник, а й особа історична, – завважував він
(І. Пільгук)
;
Осколки глухо гуркочуть по блясі. – Наче домовики ходять, – зауважує хтось
(О. Гончар)
;
– Мушу зауважить, що красунь Павлусь гультяй, ледащо
(І. Нечуй-Левицький)
;
[
Олексій
:]
Треба завважити і те, що найбільша провина Герщикова у тім, що він надто розумний
(М. Кропивницький)
.
2
.
Робити кому-небудь зауваження, докір, указуючи на помилку в поведінці
.
[
Горлов
:]
За недостойну поведінку тут зауважую. Надалі буду вимагати по всій суворості
(О. Корнійчук)
;
Уже завважував не раз Мені майор Загреба: – Сержант
[сержанте],
ви знаєте наказ? Так от, лежати треба!
(С. Воскрекасенко)
;
Він не міг ні стати, ні поворухнутись, ні сісти за стіл, щоб йому зараз же не зауважили
(С. Добровольський)
.
3
.
кого, що, рідко на кого – що і без дод., розм.
Звертати на кого-, що-небудь увагу; помічати
.
Хто слідив за тими виданнями, той мусив завважати, особливо в останнім році, значний прилив нових сил у нашім письменстві
(І. Франко)
;
У Львові, я се мала нагоду завважати, люблять займатись чужими приватними справами, але я до своїх справ тільки приятелів допускаю
(Леся Українка)
;
Ніхто не говорив, навіть не завважував мене
(Мирослав Ірчан)
;
Він і досі не зауважав на її становище
(В. Підмогильний)
;
Бронко цим разом делікатно не зауважив її зніяковіння
(Ірина Вільде)
;
Сергій з такою ненаситною жадобою взявся за навчання, що в перший раз навіть не завважив, як просидів за столом цілу ніч
(О. Гуреїв)
.