ВІ́НЦЕ

див.

ві́нця

ВІ́НЦЯ

, нець, мн. (одн. ві́нце, нця, с.).

Верхні краї посуду, здебільшого відігнуті, потовщені

Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка

(І. Нечуй-Левицький)

;

Дев'ятий налив у келишки суперконьяку, стукнув вінцем об вінце й сказав: – За твоє!

(В. Винниченко)

;

З шаплика вже через вінця ллється вода

(А. Головко)

;

Я поклав мою сигару на вінця попільнички

(Ю. Смолич)

;

Провідною формою посуду в празькій культурі є витягнутий, стрункий горщик з опуклістю у верхній частині посудини з відносно вузьким горлом та короткими вінцями

(з наук. літ.)

;

* Образно.

Схід яснів і вінця хмар вже займалися полум'ям, коли Надія верталася на завод

(Яків Баш)

;

перен.

Верхні краї чого-небудь

І ледь-ледь над вінцями гніздечка показалась голівка з сірою шийкою, зблиснули гострі намистинки очей – і пропали вмить, бо ластівка пригнулась

(Є. Гуцало)

◇

Перелива́ти / перели́ти [ча́шу] че́рез край (че́рез ві́нця)

див.

перелива́ти

;

Перелива́тися / перели́тися че́рез кра́й (че́рез ві́нця)

див.

перелива́тися

;

(1)

По [са́мі] ві́нця

а)

повністю, до кінця

Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця. Вони облягають мою кімнату

(М. Коцюбинський)

;

Пасажири заповнювали по вінця вагони, влаштовувались на дахах, гнулися в тамбурах

(Ю. Збанацький)

;

Всі стоячи привітали гетьмана, підняли за його здоров'я наповнені по вінця келихи

(В. Малик)

;

б)

надзвичайно щедро

Наш край

[Прикарпаття]

природа наділила красою по вінця, і ми можемо бути цілком об'єктивними цінителями красивого

(Ю. Мельничук)

;

в)

до крайньої межі

І порівнює вона

[хлопця з мамонтом]

жартома, щоб потім сміятися й сміятися. Від захоплення розкішним вечором, від гаю, кохання, молодості – від повного по вінця щастя...

(Л. Смілянський)

;

По вінця повні ярості й любові Стояли ми, Замислені й тяжкі

(М. Бажан)

;

Я попросився б ще на один строк, щоб повторити все те бурхливе, насичене по вінця життя курсанта

(М. Ю. Тарновський)

;

г)

дуже багато

Я втратив сім'ю. Мій будинок згорів. Я горя незнаного звідав по вінця, Яке не оплаче і сто матерів

(О. Підсуха)