СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЗОРІ́ННЯ
, я, с., поет.
Дія і стан за знач. зорі́ти 1–4
.
А коло мене лиш твоя блакитна троянда Похилила голівку
[головку]
і зів'яла на зорінні
(В. Вовк, пер. з тв. Ф. Гарсіа Лорки)
;
Наповнилися очі їх зорінням, Засяяли заслуги й благодать їх цілковитим і твердим болінням
(Є. Дроб'язко, пер. з тв. Данте)
;
– Хіба можна уявити, скажімо, Мону Лізу неусміхненою? Навіть не усмішка, а тільки натяк, зачаток усмішки, тихе зоріння її, але в тому зорінні-мерехтінні вся суть людини, безмір її внутрішнього світу...
(О. Гончар)
.