СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE.ТОМИ 1-9. (А-НАСТУ́КУВАТИ)
?
НАДІВА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., НАДІ́ТИ, і́ну, і́неш, док.
1
.
що.
Одягати на себе або на когось одяг, взуття, головний убір
.
А в неділеньку святую Мундир надіває
[Максим]
(Т. Шевченко)
;
Я вже його
[плаття]
надівала разів зо два, дуже добре вийшло
(Леся Українка)
;
Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі
(О. Ковінька)
;
Я надіваю картузик, обертаюсь і клацаю клямкою
(М. Стельмах)
;
Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою
(І. Нечуй-Левицький)
;
– Холодно, Ліко, надінь моє пальто, – говорить Іван, сидячи біля неї. – Вогко, застудишся...
(В. Винниченко)
;
Зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани
(Ю. Шовкопляс)
;
– Хто ж має стати тепер вождем сколотського народу?.. Хто має право надіти цей золотий шолом, ознаку влади й пошани?..
(В. Владко)
;
// 
Надягати маску, окуляри, прикраси і т. ін.
Надіває
[Храпко]
окуляри, бере перо, папір, примощується писати
(Панас Мирний)
;
[
Козак
:]
Вона .. дала Мені оцей пакуночок, казала Ясновельможному віддать до рук ..
[
Мазепа
(розгортає пакунок):
]
А! (Вийма персня, надіва його на палець)
(Л. Старицька-Черняхівська)
;
Чому він вимагає, щоб ці коштовні і дуже часто вульгарні дрібнички – всілякі браслети, кольє, персні – вона обов'язково надівала, коли вони виходять удвох?..
(М. Дашкієв)
;
Щось згадавши, він витяг з кишені маленький ручний годинник і подав його Вальтеру. – Надіньте
(В. Собко)
;
* Образно.
Його
[професора]
погляд спинився на хінських та гіндуських
[індуських]
божествах .. – .. Ці ідоли надівають личини мрій, безумних солодких поривів і бунтують нашу кров, що повинна спокійно живити мозок
(В. Підмогильний)
;
– Надівають
[дівчата]
захисну машкару, щоб ви, чоловіки, не поранили їх. Ви добираєтесь до серця, щоб одразу... осідлати його...
(О. Бердник)
;
// 
на що.
Натягати (див. натяга́ти
1
1), насувати щось на який-небудь предмет
.
На постіль надівають од москитів велику сітку, і добре спиться, бо не душно і ніщо не кусає
(М. Коцюбинський)
.
2
.
на кого – що і без дод.
Приладжувати, прикріплювати щось на кому-, чому-небудь, до кого-, чого-небудь
.
Коли корова, не надівай сідла
(приказка)
;
Гордій, зашморгнувши торбу, став надівати її з грішми на плече
(Т. Осьмачка)
;
Маленька дівоча рука один по одному бере з кошика легкі алюмінієві персні, надіває на пташину ніжку, ловкенько пристібує на ній – як амулет, як знак спілки людини і птаха... Лети!
(О. Гончар)
;
– Дівчинонько-рибчинонько! Виводь мені коня мого. Коня мого, козацького. Надінь збрую із цвяхами. Із цвяхами, із бляхами
(Я. Щоголів)
;
Я знайшов щось подібне до рятувального пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт
(Ю. Яновський)
;
– Кого ж ви стережете? – Кажуть, якесь велике цабе... Бо добрячі на нього кайдани наділи!
(В. Малик)
.
3
.
кого, що і без прям. дод.
Щільно вставляти, закріплювати, насаджувати на що-небудь
.
– Як ото на рибу червачка на гачок надівають, так оце й нашого брата – волею приманюють. Я .. і досі кріпак
(Г. Хоткевич)
;
Вона
[рушниця]
була така старовинна, що її курок мисливець носив завжди в кишені і надівав його куди слід вже перед самим пострілом
(О. Довженко)
;
– Уже й вирушаю. Зайшов попрощатися. – Жаль, – сказав Сиріл, спритно надіваючи кружальце лимона на стінку склянки
(В. Шкляр)
;
Бандаж надівають на частини машин для зміцнення їх або подовження терміну служби
(з навч. літ.)
;
– Треба двоє звичайних коліс .. надіти на довгу вісь з двох боків
(Іван Ле)
.
(1)
 
Наді́ти на се́бе ля́мку
взятися за важку, виснажливу довготривалу роботу
.
– Мені навіть на думку не спало, що він погодиться надіти на себе таку лямку
(М. Руденко)
.