СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE.ТОМИ 1-9. (А-НАСТУ́КУВАТИ)
?
ГАДА́ТИ
1
, а́ю, а́єш, недок.
1
.
про кого – що і без дод.
Думати, розмірковувати
.
– І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, Про інше гадати...
(Я. Щоголів)
;
Піди вкладися гарно спати, А послі
[після]
будеш і гадати, Спочинь та вже тогді
[тоді]
міркуй!
(І. Котляревський)
;
Чіпка йде з боку отари, похнюпивши голову .. Нічого він не думає, не гадає...
(Панас Мирний)
;
Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда
(Леся Українка)
;
* Образно.
Хотів би я знати, – та хто теє скаже! Хто скаже мені, що могили гадають...
(П. Тичина)
;
// 
Мріяти
.
– Чи про такі очі я гадала, як вас
[рушники]
під калиною вишивала, – подумала Лукина
(І. Нечуй-Левицький)
;
Мати собі планувала, як її син буде вченим, не гибітиме під землею, як батько. Гадала й від радості плакала
(П. Панч)
.
2
.
перев. із спол.
що
.
Припускати, передбачати, мати думку, міркування з якого-небудь приводу; вважати
.
Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того!
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;
Молотьбу скінчили вчасно. Зерна, правда, одержали менше, ніж гадали
(О. Донченко)
;
– А я так гадаю, що тобі треба негайно залишити збори, – сказала, стримуючи хвилювання, Ольга Ярош
(А. Шиян)
;
– Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?
(О. Довженко)
;
– Ми вже гадали, що скоїлось якесь лихо
(Р. Андріяшик)
.
3
.
з інфін.
Мати намір що-небудь робити
.
Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя
(М. Коцюбинський)
;
// 
Сподіватися
.
Т. Шевченко гадав побачити свою п'єсу на сцені Александрінського театру в Петербурзі у 1843 році
(з наук. літ.)
.
Ду́мати (гада́ти) ду́му (ду́мку, га́дку, думки́-га́доньки)
(1)
 
І не гада́ти і не сни́ти
зовсім не сподіватися
.
– Ходім зараз до вас, порадимося ще з Остапом... І не гадав і не снив навіть
[зустрітися]
... Правду кажуть: гора з горою... хе-хе-хе!
(М. Коцюбинський)
.