СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE.ТОМИ 1-9. (А-НАСТУ́КУВАТИ)
?
ВИ́НЕН
ВИ́ННИЙ
1
, ВИ́НЕН, ви́нна, ви́нне.
1
.
Який учинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь
.
– Чим ми винні, бабусенько? – оборонялись дівчата. – За що ви нас лаєте?
(Д. Мордовець)
;
Чіпка й собі, хоч і бачив, що мати ні в чому не винна, держався руки жінки, а за нею – й тещі
(Панас Мирний)
;
Був час, коли я була винна перед тобою
(Ю. Яновський)
;
– Хіба ж я винен, що я з природи лівак?
(О. Гончар)
;
// 
Який є причиною чого-небудь
.
[
Острожин
:]
Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна
(Леся Українка)
;
// 
у знач. ім. ви́нний,
ного,
ч.
Те саме, що винува́тець 1
.
– Треба в міліцію заявити. Вони нехай шукають винних, а ми повертаймося назад
(А. Шиян)
;
Своїм виникненням вираз “до нових віників” завдячує давнім “методам виховання”: винних сікли різками
(з наук.-попул. літ.)
.
2
.
у знач. присудка, кому і без дод.
Який має борг перед кимось і зобов'язаний повернути його
.
– Твій дідусь та його дідові та винен був п'ятдесят рублів
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
[
Храпко
:]
А грошей багато вони були винні?
(Панас Мирний)
;
[
Рухля
:]
Побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі: вона мені винна
(І. Карпенко-Карий)
.