СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ОТУПІ́ЛИЙ
, а, е.
1
.
Дієпр. акт. до отупі́ти.
Вони стали на ґанку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника
(М. Стельмах)
;
Клоччям летять погони в розжалуваних, отупілих в своїй заскорузлості полковників
(О. Гончар)
;
Відкрилося те, що було навіки закрите для невразливого мого серця, отупілого й зачерствілого од видовищ смертей, руйнувань і нищень
(П. Загребельний)
;
// 
у знач. прикм.
Який утратив здатність думати, міркувати
.
Отупілі солдафони, есесівці .. перестали набридати Дмитрові
(В. Козаченко)
;
Весь день вона блукала, як сновида, якась отупіла і байдужа
(А. Дімаров)
;
Чи я був у ті хвилини надто вже отупілий, але жодної розумної думки у моїй голові так і не з'явилося
(Ю. Винничук)
;
Архідиякон, отупілий, залишився на березі й дивився перед собою, сприймаючи все навколишнє немовби крізь якісь хвилі
(П. Тернюк, пер. з тв. В. Гюго)
.
2
.
у знач. прикм.
Який виражає тупість, отупіння (про погляд, обличчя і т. ін.)
.
Вискочили .. три здоровила з виразом безмежного очманіння на їх отупілих обличчях
(І. Багряний)
;
Від очей Таубенфельда не сховались загнані, отупілі очі
[людей],
зігнуті в нелюдській втомі спини, кволі помахи лопат
(Ю. Бедзик)
;
З натугою, аж в'язи заскрипіли, повернув Бойко важку, як лопух після зливи, голову й перевів отупілий погляд на сина
(І. Нижник)
.