СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ОБМИРА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ОБМЕ́РТИ, обімру́, обі́мре́ш, док.
1
.
Утрачати притомність; непритомніти
.
Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то він .. і плаче, і сам людей лає
(Марко Вовчок)
;
Зирк!... – вона ув очіпку... вже молодицею! Він так і обмер, поблід, як стіна, впав на стіл
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
В очах потемніло. Та він у сідлі тримався, аж поки кінь не перейшов із кар'єру на рись. Тоді він обмер і поволі зсунувся на правий бік...
(Д. Бузько)
.
2
.
розм.
Утрачати здатність рухатися від якого-небудь сильного або несподіваного відчуття, зворушення; завмирати, ціпеніти
.
Він обмирав увесь, здригаючись на згадку про кошмарну смерть Мусія й Мацька
(П. Козланюк)
;
Друг, порадник покійного великого гетьмана.., обмираючи в душі, мріяв, що піде далі за Хмельницького
(Ю. Мушкетик)
;
Раптом подався
[становий]
постаттю вперед і пронизливо гострими очима вп'явся в стоголовий натовп. Усі так і обмерли
(А. Головко)
.
(1)
 
Обмира́ти / обме́рти зі (від) стра́ху́
дуже лякатися, боятися; ціпеніти
.
Горпина, слухаючи прокльони дідові, обмирала з страху
(Панас Мирний)
;
Дві тіні прилипли до стіни, прислухаючись: чи .. комусь загорілося полізти в підвал (серед ночі!)..? “Ні, не сюди!” – обмираючи від страху, прошепотів патлатий
(В. Близнець)
.