СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
БУРКОТА́ТИ
, очу́, о́чеш, БУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1
.
що і без дод.
Говорити тихо і невиразно
.
– Ви, діточки (до мене та до Катрі), не слухайте, що стара буркоче
(Марко Вовчок)
;
Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу
(М. Стельмах)
;
// 
Говорити невиразно і сердито, висловлюючи невдоволення ким-, чим-небудь; бурчати
.
Буркотів
[Щука]
собі під ніс, лаючи козаків
(О. Стороженко)
;
Олівець був короткий, списаний... Оксентій, буркочучи, послинив його
(Ю. Смолич)
.
2
.
Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.)
.
Приток води далеко десь рвав греблі, і хвилі буркотіли, розливаючись по долині
(О. Стороженко)
;
По шляху біжать жваві струмочки – крутяться, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть
(С. Васильченко)
.
3
.
Воркувати (про голубів)
.
Голуб в'ється круг неї
[принцеси]
і буркоче
(Леся Українка)
;
По покрівлі сарая бігали сусідові голуби і приємно буркотали
(М. Хвильовий)
;
* Образно.
Моя мила, милесенька, Голубка сивесенька, Усю нічку буркотала, Мені спать не давала
(П. Чубинський)
.