СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
МІ́ТИТИ
2
, мі́чу, мі́тиш, недок.
1
.
у кого – що.
Прагнути попасти; цілитися (у 1 знач.)
.
– В мене першого мітили. Я куркульні став поперек дороги не на один день
(М. Стельмах)
;
Василько встиг ударити ще раз, вже не тямлячи себе і не вирізняючи цілі, в яку мітив
(Ю. Винничук)
;
З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив .. стрілою в чорну ворону
(П. Автомонов)
;
* Образно.
У серце мітиш. Вціляти вмієш. Кому ж ти, дівчино, світиш. Кого ти грієш?
(П. Дорошко)
.
2
.
з прийм.
“в”, “на”
у знах. в., розм.
Намагатися зайняти яку-небудь посаду, стати кимось
.
– Що, Йване, в начальники току мітиш?
(А. Головко)
;
Що
[Максиме],
в чисту науку мітиш?.. Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути
(Н. Рибак)
;
На місце, яке тимчасово займав Клавдій Миколайович, мітило одразу аж три претенденти
(О. Чорногуз)
;
// 
кого в кого, на кого.
Готувати, ладити (у 3 знач.)
.
Його, як меншого, мітив батько у москалі
(Панас Мирний)
;
В цю ж хвилину він пишався сином: бач, недавно в районі, а вже на голову колгоспу мітять!
(В. Минко)
;
Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху
(С. Чорнобривець)
;
– Видно, ще з пелюшок мітили його в командири.., – притлумлює іронію Черв'яков
(Є. Доломан)
.
3
.
Мати намір
.
– Постій, сизий орле, постій! Я не бити мічу, розпитати хочу, Чи не бачив ти вбитого козака?
(П. Чубинський)
;
Мітив
[Барвінський]
почати здалеку, застосовуючи різних випробуваних обхідних маневрів, а довелося рубати з плеча
(П. Колесник)
;
Як завжди, радісно усміхнений, відчайдушний Янь кидався навперейми степовикам, що мітили зчепитися з князем, і невідворотним ударом меча перетинав їм дорогу життя
(В. Малик)
;
Генерал мітив видати свою Ангеліну за якогось капітана, .. а дівчина не хотіла й слухати про капітана
(П. Загребельний)
;
Я здогадувався, на що вона мітить – хоче влаштуватись у коледж
(Любко Дереш)
.