СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЖЕБОНІ́ТИ
, ню́, ни́ш, недок., розм.
1
.
Говорити неясно, невиразно, нерозбірливо; бубоніти, белькотати
.
Він замахав руками, не зводячи вирячених очей з Коржа, який щось жебонів на своє виправдання і озирався на всі боки
(С. Добровольський)
;
Учора, коли вона, схвильована, зарюмсана, тулилася до Жданового коліна і щось жебоніла йому крізь сльози, він не звернув на неї уваги
(В. Малик)
;
// 
Говорити швидко, весело, з охотою, але неголосно
.
Він невгаваючи жебонів своїм козячим голоском, хвалив, сподівався, божився і прохав
(М. Коцюбинський)
;
Закохані пари тихо жебоніли по перелазах чи під акацією
(А. Іщук)
.
2
.
перен.
Створювати тихі, одноманітні звуки (шелест, дзюркотіння і т. ін.)
.
Над нами крутився й жебонів рухливий стовп невразливої, мирно настроєної мошкари
(Я. Качура)
;
Біля самої стайні по-весняному жебонить струмок
(М. Стельмах)
;
В невеличкому декоративному басейні жебонів водограй
(В. Шкляр)
;
* У порівн.
Дівчинка стиха сміялася, наче далекий струмок жебонів
(О. Ільченко)
.