СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ЖА́ТИ
2
, жму, жмеш, недок., розм.
1
.
що.
Стискати що-небудь із силою
.
Видно було, що дід усім зусиллям своєї волі боровся з хворобою, судорожно жмучи в жменях простирало, яким був накритий
(І. Франко)
;
// 
Потискувати (руку) на знак вітання, прощання і т. ін.
[
Котенко
(жме руку):
]
Здоровенькi, здоровенькi!
(М. Старицький)
.
2
.
Тиснути, муляти (про одяг, взуття)
.
Вiн щодня зустрiчався з ним, з моїм кожухом. Здоровкався, випитував мовчки: “Ну, як, не розшиваєшся? Не жмеш пiд руками? Не рiжеш? Добре”
(Ю. Мушкетик)
.
3
.
кого і без прям. дод., перен.
Пригноблювати, експлуатувати кого-небудь
.
Всякий, хто вище, то нижчого гне, Дужий безсильного давить і жме
(І. Котляревський)
;
У нас що дуже й підле, те панує і жме, а що слабе й добре, те мусить терпіти і не сміє голосу подати
(І. Нечуй-Левицький)
.
4
.
перен.
Примушувати відступати, сильно натискаючи, напираючи
.
– Денікінці на Одесу тікають. Видно, наші сильно жмуть
(С. Олійник)
;
– Гнати вже немає куди, із заходу союзники жмуть
(О. Сизоненко)
.
5
.
перен.
З великим завзяттям, азартом, швидко робити що-небудь (перев. бігти, їхати)
.
Партизан гукає: – Жми! Зараз край села їхній
[німецький]
пост стоїть! Проскочити треба акуратно!
(Ю. Яновський)
;
Він зліз з воза і сказав хлопчикові: – Жми, – і показав на хутір. Миколка погнав коняку дорогою, щез у житах
(Григорій Тютюнник)
;
Жму, Лечу, аж вітер свище, Навкруги – переполох... А проклятий кабанище
[в машині]
Верещить, бодай він здох!
(С. Олійник)
.