СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ЖАРТІВЛИ́ВИЙ
, а, е.
1
.
Який любить жартувати, веселитися, схильний до жартів (про людину)
.
В Кліщука був лиш один син, Никифір звався, парубок хороший-прехороший, веселий, жартівливий
(Ю. Федькович)
;
До нього однаково линуть і хлопці й дівчата, бо він і дотепний, і жартівливий
(С. Чорнобривець)
;
Оленка проста, довірлива, нелукава, жартівлива
(Ю. Мушкетик)
;
// 
Власт. веселій, дотепній людині, яка жартує або любить жартувати (у 1 знач.)
.
Кидала
[Наташа]
на Колісника жартівливі погляди своїми чорними очима
(Панас Мирний)
;
– Ви тут так урядили, ніби сподіваєтеся якихось послів заморських, – вже жартівливим тоном промовив господар
(Олесь Досвітній)
;
Відчувши жартівливий настрій учителя, бурсаки полегшено зітхнули
(М. Сиротюк)
.
2
.
Який містить у собі жарт, має характер жарту
.
Зал весело реагує на жартівливі слова академіка
(М. Чабанівський)
;
З криком, сміхом і вереском дівчата .. взялися за руки, пішли в танок, почали жартівливими пісеньками зачіпати хлопців
(В. Малик)
;
// 
у знач. ім. жартівли́ве,
вого,
с., рідко.
Щось дотепне, смішне
.
Любі мої читачі! Ви, мабуть, помітили, що в цій книжці є багато жартівливого
(О. Донченко)
.