СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ЖА́ЛУВАТИ
, ую, уєш, недок.
1
.
кого і без прям. дод., розм.
Виявляти прихильність, ласку, любов
.
Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував
(Марко Вовчок)
;
Мати жалувала його щиро, бо любила його понад усі діти
(Л. Мартович)
;
Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї
[дідову дочку],
що дід її жалує
(О. Іваненко)
.
2
.
кого, що, розм.
Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.)
.
– Поганяй! не жалуй коней! Треба мені зарані приїхати на вокзал! – гукав о. Артемій на парубка
(І. Нечуй-Левицький)
;
* Образно.
Знущайся, доле, не жалуй сили! .. До каплі кров мою іспий!
(С. Руданський)
;
// 
Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати
.
Порішили вони чи так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана
(Марко Вовчок)
;
Він зовсім не жалував тих грошей, що складав з зими ще собі на свиту
(М. Коцюбинський)
;
Цар був скупий, вимагав від людей тяжкої служби, а на утримання війська жалував грошей
(Б. Лепкий)
.
3
.
заст.
Уболівати за чимсь, за щось; жалкувати
.
Жалую, що не можу зараз послати Вам свого поличчя, бо ще не встиг сфотографуватися
(М. Коцюбинський)
;
Я багато часу потратила на руїни Помпеї
[Помпеїв],
але не жалую, бо то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава
(Леся Українка)
;
// 
кого.
Висловлювати співчуття кому-небудь, співчувати комусь
.
Которих дівчат то матері й не пустили в дружки, .. а які і йдуть, то все зітхаючи та жалуючи Олесі
(Марко Вовчок)
;
Він розумів, що ті люди не знають, що говорять, і жалував їх
(І. Франко)
.
4
.
кого, що, чим і без дод., іст.
Дарувати що-небудь, нагороджувати чимсь
.
– Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками жалувала!..
(Панас Мирний)
;
Старшину нашу цар жалував землями й угіддями, разом із людьми, які там живуть...
(Р. Іванченко)
;
// 
заст.
Давати що-небудь (за послуги, заслуги і т. ін.)
.
Перед святками предводитель жалував йому по десять рублів
(Панас Мирний)
;
Сам пан його шанує, інколи навіть своїм вином і одежиною жалує
(М. Стельмах)
.
5
.
заст.
Іти, заходити куди-небудь
.
– То Лука Федорович? – повертаючись, спитав Проценко .. – Що це вас так давно нігде не видно? Жалуйте ж сюди...
(Панас Мирний)
;
Матюха до гостей – запрохує їх роздягатися, у світлицю жалувати
(А. Головко)
.