СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ЖАЛІБНИ́ЦЯ
, і, ж.
1
.
розм.
Жін. до жалібни́к.
Приходили раз по раз люди одвідати нас, а найбільш тих молодиць-жалібниць убігало, що вони, було, в нас і нащебечуться і наплачуться
(Марко Вовчок)
;
[
Зінька
:]
Жалібниць багато, та допомоги ані гич!
(М. Кропивницький)
;
– Чи бач, яка жалібниця знайшлася! – гарикнула баба і сплюнула
(Панас Мирний)
;
Боровик посміхнувся до дружини. – Ти в мене жалібниця. Турбуєшся за людину
(Ю. Збанацький)
;
// 
нар.-поет.
Про люблячу матір, сестру, взагалі співчутливу жінку
.
– Ой, летіть, синиці, Де рідні сестриці, Нехай мене одвідають Мої жалібниці!
(з народної пісні)
;
Журився дуже батько Грицьків, матері ж жалібниці у його
[нього]
не було, так як і в Настусі
(Ганна Барвінок)
;
* У порівн.
Чорніє здалеку свіжа могила, а над нею похилились білі берези, мов сестри-жалібниці над братовою могилою...
(М. Коцюбинський)
.
2
.
заст.
Медсестра
.
На гімназіальному дворі стояли кухні, сновигали санітари, жалібниці, лікарі
(Я. Качура)
;
Сестри-жалібниці – дружини робітників. Одна з них пише листа біля ліжка пораненого
(О. Довженко)
.