СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE.ТОМИ 1-9. (А-НАСТУ́КУВАТИ)
?
ДИ́ВНО
.
Присл. до ди́вний.
Якось він дивно прозивався, але ми називали його “Йойна з трьома бородами”
(І. Франко)
;
Не беріть мені за зле, коли я у Львові поводилась дивно і проявляла видиму байдужність до того, що повинно інтересувати мене
(Леся Українка)
;
Станеш на краєчку Шевченкової гори і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпро, вгору і вниз по Дніпру
(І. Нечуй-Левицький)
;
// 
у знач. пред.
– Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської
(С. Васильченко)
;
Коли ми, живучи з татарами по-сусідськи, допомагаємо один одному, так теє розумному аж ніяк не дивно...
(Г. Колісник)
.