СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
БЕРЕНДЕ́Й
БЕРЕНДЕ́Ї
, їв, мн. (одн. беренде́й, я, ч.), іст.
Кочові тюркські племена, які у кінці XI ст. під натиском половців осіли на київських, чернігівських, переяславських землях і перейшли під владу київських князів
.
Знав він, що половці жорстоко розправляються з полоненими торками, берендеями та чорними клобуками, які зрадили степовій вольниці і заради спокійнішого і ситішого життя піддалися руським князям
(В. Малик)
;
Літопис згадує не лише торків і печенігів, а й берендеїв
(з наук. літ.)
.