СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ВІ́ЯТИ
, ві́ю, ві́єш, недок.
1
.
Рухатися (про повітря)
.
Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне вербою Червону калину
(Т. Шевченко)
;
Віє весняний благий вітрець
(Марко Вовчок)
;
Уже третій тиждень віяв суховій
(П. Панч)
;
Ні вітер не віє, ні крук не паде
(І. Багряний)
;
* Образно.
Нескладно говорив Андрій, хвилювався, проте аж бризкала од його
[нього]
енергія, жива сила вітром віяла з його очей, од його рухів, од голосу
(С. Васильченко)
;
// 
Розноситися, ширитися в повітрі
.
Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток
(М. Коцюбинський)
.
2
.
чим, безос.
Обдавати подувом пахощів, холодом і т. ін
.
Із садочка красно Пахощами віє
(М. Старицький)
;
Віяло вогкістю
(В. Барка)
;
Від граніту віяло холодом і запахом водоростей
(О. Ільченко)
;
* Образно.
Духмяним диханням весни віє від багатьох творів В. Сосюри
(з навч. літ.)
;
// 
перен.
Відчуватися, поширюватися
.
Ранковий туман, що ним завжди починається в Примор'ї літній день, давно розвіявся, .. від усього віяло миром і злагодою
(Б. Антоненко-Давидович)
;
Від зіщуленої постаті візника .. віяло безнадійною покірністю
(О. Іваненко)
.
3
.
Маяти, розвіватися
.
Прапор віє над дахом
(М. Рильський)
;
// 
чим.
Махати
.
Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко, крутячись у танці...
(Леся Українка)
;
Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи
(О. Донченко)
.
4
.
що і без дод.
Очищати зерно на вітрі або віялкою
.
Чіпка – на току, коло хліба порається: молотить, та віє, та околот в'яже...
(Панас Мирний)
;
Цей день так і минув: біля воза до обіду провозилися, по обіді в клуні віяли зерно
(А. Головко)
;
Жінки, дівчата косять, в'яжуть, віють, возять на коровах, носять важкі мішки, працюють просто каторжно – і ні тіні скарги
(М. Бажан)
.