СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ВІ́ШАТИ
, аю, аєш, недок., кого, що.
1
.
Надавати чому-небудь висячого положення
.
Старости й дружки вішають через плече рушники
(І. Нечуй-Левицький)
;
Людмила зараз же перебивала його
[Максима],
брала з рук його капелюх і з тою ласкавою усмішкою на устах, яка робила її серйозне і строге лице зразу добрим і тихим, мовчки вішала на кілок
(В. Винниченко)
;
Її
[Галі]
мініатюрні рученята здіймають благеньке пальтечко й вішають на вішалку
(Б. Антоненко-Давидович)
;
І приносять
[люди]
із школи карту. Тихо вішають на стіні
(А. Малишко)
.
2
.
кого.
Страчувати через повішення
.
А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока .. Як мордували, розпинали І вішали
(Т. Шевченко)
;
Коли мене паразити візьмуть вішати, я буду їм уголос читати слова батька Тараса
(Ю. Яновський)
;
Тікав по трупах Єремія звідси, Та все карав .. призвідців, Рубав їм руки, вішав, розпинав
(Л. Костенко)
;
Тут, на цій сосні, окупанти під час війни вішали партизанів
(Ю. Щербак)
.
(1)
 
Ві́шати [всіх] соба́к
на кого
звалювати вину на кого-небудь, обмовляючи, безпідставно звинувачуючи у чомусь
.
Не хочу, щоб на мене усіх собак вішали!
(Номис)
;
– Всіх собак тепер на нас вішають! – сердито кинув котрийсь із гурту чоловіків
(О. Гончар)
;
– Та ще отой підпал, що за нього він наче в одвіті, наче, справді, не може загорітися так собі. Що ж це, цих собак тепер на нього вішатимуть?
(М. Олійник)
;
(2)
 
Ві́шати (кле́їти) / пові́сити (накле́їти, наві́сити) ярли́к
на кого, кому
безпідставно приписувати кому-небудь якісь негативні властивості, вважаючи його кимсь або звинувачуючи в чомусь
.
Я нiколи не чув, щоб товариш Подолюк на когось прикрикнув, щоб комусь клеїв ярлик
(Р. Федорів)
;
До суду нікому не дозволено вішати ярлик злочинця
(з наук.-попул. літ.)
;
– Газети постарались негайно навісити ярлики і на прем'єра, і на очолювану ним державу
(В. Большак)
;
Саме такі, як Сава Чалий, і допомагали шляхті наклеїти на гайдамаків ярлик розбійників і грабіжників
(із журн.)
;
(3)
 
Ві́шати ло́кшину [на ву́ха]
кому
обдурювати кого-небудь, говорити неправду комусь
.
Якщо ти ще будеш мені тут локшину вішати на вуха, я тебе по судах затаскаю
(із журн.)
;
Маркетологи відкрито вішають локшину на вуха простим покупцям, намагаючись продавати товари низької якості у великих кількостях
(з газ.)
;
Чи довго ще вдаватиметься владі вішати людям локшину на вуха про те, що “народ став жити краще й веселіше”? Малоймовірно
(з газ.)
;
(4)
 
Ві́шати / пові́сити го́лову
журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачати надію, зневірюючись у чомусь
.
Глибоко затягнувся
[Вихор]
цигаркою: – Не вішай голови. Візьми себе в руки. Який там у біса жаль? Хай просяться твої хлопці на флот і все побачать
(В. Кучер)
;
Як же побачив
[Шрам],
що Сомка немає, то й голову повісив
(П. Куліш)
;
[
Перун
:]
Скоро тілько
[тільки]
хлопи шуму наробили, а ви зараз і голову повісили
(І. Франко)
;
(5)
 
Ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс [на кві́нту], рідко ву́ха)
журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачаючи надію
.
– Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному
(М. Коцюбинський)
;
Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа
(Д. Бедзик)
;
– Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не розповзлися. А ви, дівчатка, слухайтеся Нюсі і не вішайте носа на квінту
(В. Козаченко)
;
Дивлюся – господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих
(Панас Мирний)
;
Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи
(С. Васильченко)
;
Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа
(В. Кучер)
;
Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна
(А. Дімаров)
;
(6)
 
Хоч соки́ру ві́шай
дуже важко дихати через задушливе, несвіже, димне і т. ін. повітря
.
– Дим стояв у залі, хоч сокиру вішай
(І. Нечуй-Левицький)
;
Прибирайте з столу свої люльки та недокурки. І вікно відчиніть. Диму ж, хоч сокиру вішай
(В. Кучер)
;
– Надимів за годину, хоч сокиру вішай!
(В. Бабляк)
;
У залі для транзитних пасажирів повно людей і клунків. Повітря – хоч сокиру вішай
(П. Запаренко)
.