СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ВІ́ХОЛА
, и, ж.
Те саме, що завірю́ха 1.
– Така віхола крутить, що світку не видно
(М. Коцюбинський)
;
Віхола густішає, і вже не видно навіть обрію з сірими смугами дерев
(В. Кучер)
;
І як тут зможеш вибитись на шлях, коли ти сам, .. коли тобі неспокій душу облягає, ще й примітає віхола сліди!
(В. Стус)
;
Був білий Київ після віхол
(Л. Костенко)
;
* Образно.
Тюрма потрапила в поле бомбових смерчів, у поле вогненних віхол і затремтіла, затіпалась, зіщулилась, замовкла...
(І. Багряний)
;
У церкві гуляла паперова віхола .. То літали сторінки з старих требників, псалтирів, світських книг
(Ю. Мушкетик)
;
Художні поривання романтиків, агресивний оптимізм Маріонетті й Малевича, поетика любові в мареннях Шагала – все зійшлося, промовляло до мене. Здавалося, мій мозок, що витримував це інформативне безмежжя, справжню інтелектуальну віхолу, ось-ось рознесе вщент
(із журн.)
;
* У порівн.
Обважнілий
[чоловік],
безперечно, куняв .. Байдужий він до всього навколишнього: до своїх супутників, до численної комашні, що мерехтить, наче віхола, у світлі фар
(О. Гончар)
;
По коридорах, мов сніг у віхолу, полетіло з роздертих пуховиків біле пір'я
(В. Малик)
;
Небавом над сонною Терехівкою зайде сонце, білі тумани зарожевіють у березі й повіються червоною віхолою до неба
(В. Дрозд)
;
// 
у знач. присл. ві́холою.
Самум, що йде віхолою, забиває всьому живому дух, мете геть усе в небуття
(І. Багряний)
.