СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ВІТЧИ́М
, а, ч.
Чоловік, що стає батьком дітей своєї дружини, яка має їх від попереднього шлюбу; нерідний батько.
Вітчими йшли, тесті-скуп'яги, Зяті і свояки-мотяги
(І. Котляревський)
;
Обидва – й вітчим, і мати, бадьорі й жваві, й навчати в школі, й вести маленьке господарство встигали
(Д. Бузько)
;
Він бачив, що Любочка.., може, навіть любить свого вітчима
(В. Собко)
;
Валерій таки скучав за матір'ю і за вітчимом
(Микита Чернявський)
;
Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання
(з мови документів)
.