СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ВІДРОБІ́ТНИЙ
, а, е.
Те саме, що відробі́тко́вий.
У XVIII – на початку XIX ст. селяни Закарпаття на користь греко-католицького парафіяльного духівництва виконували відробітну повинність, яка становила 1–2 дні на рік
(з наук. літ.)
;
// 
у знач. ім. відробі́тне,
ного,
с.
Те, що відпрацьоване за позичене, одержане в борг
.
Чекай, небоже, поки закінчить весняні роботи маєтніший господар. Тоді поклонишся йому в пояс, ласкавим добродієм звеличиш – можливо, й підсобить. Будеш потім на відробітне до нього ходити, коли покличе, будеш його боржником до жнив
(І. Нижник)
.