СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
ВІДРИВА́ТИ
1
, а́ю, а́єш, недок., ВІДІРВА́ТИ, ірву́, і́рве́ш, док.
1
.
що.
Тягнучи, смикаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого або що-небудь прикріплене, приклеєне і т. ін.
Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату
[мулисту]
опоку і відриває від неї кусні мху
[моху]
(І. Франко)
;
Одчиняю коробку з халвою і разом з віком відриваю шматок білого волокна
(М. Коцюбинський)
;
Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою
(Ірина Вільде)
;
Єпископи квапливо благословляли трапезу, імператор відривав перший шматок, відпивав перший ковток
(П. Загребельний)
;
– Рукава ніяк не знайду. Чи не одірвав, бува, його хто? – запитав Довбня, плутаючи на собі пальто
(Панас Мирний)
;
Відірвала листок з блокнота й поклала Петрикові до кишені
(Л. Дмитерко)
;
// 
перев. безос.
Відрізати, зносити осколком снаряда, машиною тощо голову, ногу і т. ін
.
Спершу я подумала, що з ним на заводі сталось якесь лихо і його забрали до лікарні. Незадовго перед цим механікові відірвало руку...
(А. Михайленко)
;
На переправі йому відірвало ногу
(із журн.)
.
2
.
що, перен., розм.
Забирати, віднімати в кого-небудь щось
.
Бачив я... Як у бідного багаті крихту одривали
(Я. Щоголів)
;
// 
Віднімати, відділяти частину від чого-небудь на шкоду собі або комусь
.
Недоїдав, недопивав... По копійці збирав... Одривав від пенсії
(Є. Кравченко)
.
3
.
кого, що, перен.
Насильно відсторонювати, відводити кого-небудь від когось, чогось
.
І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої
(Т. Шевченко)
;
Доки якось відірвали Настю від Гната. Гната повели. Мотря взяла Настю до своєї хати
(М. Коцюбинський)
;
// 
Відводити руку, голову і т. ін. від чого-небудь
.
Вона важко відривала мокрі руки від обличчя
(М. Стельмах)
;
– Хто це? – одриває голову від підлоги й повертається до священика княгиня Ольга
(С. Скляренко)
.
4
.
кого, перен.
Не давати можливості робити що-небудь, займатися чимсь
.
Як бачиш, все мені публіка докучає, одриває од діла
(М. Коцюбинський)
;
Вона не заважала дяді Кості і від роботи не відривала
(В. Козаченко)
.
5
.
кого, що, перен.
Розлучати кого-небудь з кимсь або чимсь
.
– А чи можна ж до десяти літ хлопця одривати від батька та матері? – спитав знову дід
(Панас Мирний)
;
// 
Позбавляти зв'язку кого-, чого-небудь з чимсь
.
Ніяка сила не відірве мене од моєї землі
(Ю. Яновський)
.
6
.
що, жарг.
Здобувати, придбавати що-небудь, проявляючи кмітливість, хитрість і т. ін.
Куртку потрясну відірвеш і нехотя заходиш до
[ресторану],
але за стіл не прешся, а до стойки
(А. Крижанівський)
.
(1)
 
Відірва́ти (відкрути́ти) го́лову
кому і без дод.
:
а)
 
суворо покарати кого-небудь
.
– Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе – прибігай до мене і я йому голову відірву! – хмуриться парубоче обличчя
(М. Стельмах)
;
– Не кричи, – сказав Медведюк, знову обернувшись до рудого окупанта, – бо відкручу голову
(М. Малиновська)
;
б)
 
знищити кого-, що-небудь; розправитися з кимсь, з чимсь
.
– Чи се
[віщування]
значить, що й ворожій силі, яка напосілась на Україну, я відірву голову і вона не заїсть мене?
(І. Франко)
;
(2)
 
Відрива́ти / відірва́ти з рука́ми,
розм.
охоче, швидко розкуповувати що-небудь
.
– Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм – ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай – з руками відірвуть!
(П. Загребельний)
;
(3)
 
Відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд)
від кого – чого і без дод.
переставати дивитися на кого-, що-небудь
.
Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет
(П. Кочура)
;
Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка
(С. Голованівський)
;
Сашко на момент одірвав погляд од прицілу
(Ю. Яновський)
;
Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка
(О. Гончар)
;
Він
[комбриг]
хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак
[убитого бійця]
(Ю. Бедзик)
;
(4)
 
Відрива́ти (відрі́зувати, відріза́ти) / відірва́ти (відрі́зати) від сві́ту
кого
позбавляти кого-небудь зв'язку з навколишнім середовищем; ізольовувати
.
Два спокої змагались у ній – один буденний, узвичаєний, що велів тілу й духу вправлятись у русло всезагальне, і цей, який відривав її від світу і замикав в особливу капсулу
(Валерій Шевчук)
;
Сипав сніг і врешті засипав яму. Засипав дороги, засипав ліси, долини і Алму... Від всього світу відрізав...
(М. Коцюбинський)
;
(5)
 
Відрива́ти [шмато́к (рідше кусо́к)] [хлі́ба] від ро́та
:
а)
 
(перев. зі сл.
свого
)
відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь
.
– Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала
(Панас Мирний)
;
– Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його
(І. Нечуй-Левицький)
;
Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було
(Дніпрова Чайка)
;
б)
 
(зі сл.
його, її, їхнього
і т. ін.)
позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі
.
Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка
(М. Стельмах)
;
(6)
 
[Живце́м] відрива́ти (відкра́ювати, рідше відтина́ти) / відірва́ти (відкра́яти, рідше відтя́ти) від се́рця (від се́бе)
:
а)
 
(кого)
дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким
.
Мусить вона
[Яресьчиха]
розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця
(О. Гончар)
;
б)
 
(що і без прям. дод.)
з болем віддавати або покидати що-небудь особливо дороге
.
Хоч серце боліло іншим, але прощався
[Василь]
і з кабінетом. Відчував, як відриває щось від серця
(Ю. Мушкетик)
;
[
Покупець
:]
А малюнки у вас є? Ми б їх над дитячим ліжком повісили.
[
Художник
:]
Чудова ідея. Мистецтво облагороджує дітей!.. Ось... Відкраюю од серця
(із журн.)
;
Мені не дали стипендії, і перші два роки я перебивався уроками, а батько мій навіть продав десятину землі. Відкраяв од серця
(О. Довженко)
;
(7)
 
З шкі́рою не відірва́ти (не віді́рве́ш)
від чого, зі сл.
прилипнути, пристати
і т. ін.
дуже міцно
.
І не занадто вже тлустий Гервасій Салоган
[управитель],
тільки темні щоки трохи розпухли внизу, а от противне прізвисько шевською смолою влипло в нього – з шкірою не відірвати
(М. Стельмах)
;
(8)
 
Не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́, заст. не зру́шити) оче́й (по́гляду)
від кого – чого, з кого – чого
:
а)
 
весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь, чимсь
.
Під стіною, біля включателя
[вимикача]
стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника
(Мирослав Ірчан)
;
Він не відривав очей од лічильника
[таксі]
.. Його зацікавила сама механіка
(Ю. Збанацький)
;
б)
 
милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось
.
Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька
(М. Старицький)
;
З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша – се ті ідеали, Що на час озаряють
[осявають]
нам душу
(П. Грабовський)
;
Не могла
[Варвара]
одірвати очей від гамірливої вулиці
(В. Кучер)
;
Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей
(П. Кочура)
;
(9)
 
Не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду),
зі сл.
дивитися, стежити
і т. ін.
уважно, пильно, весь час
.
Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір'ю, знаходячи в ній схожість із сином
(О. Гончар)
;
– Страшніший не той мор, – так само глухо сказав странній, все ще не відриваючи очей од бенкетників. – Страшніше, коли людина стає порожня, як випита кухва
(Валерій Шевчук)
;
Оче́й не відведе́ш (не віді́рве́ш) <Оче́й не [мо́жна] відвести́ (відірва́ти)>